Начальник дільці Стефанія Ярицька працює на державному підприємстві ВО «Карпати» із 1980 року, тоді прийшла на завод спеціалістом за направленням. Спочатку працювала регулювальником радіоапаратури.

«Тоді був 206 цех із виготовлення магнітофонів «Карпати 203». На конвеєрі працювали дівчата, а регулювальниками були хлопці, і я одна серед них. З ними було просто, і проблем ніяких не виникало», - розповідає Стефанія Петрівна.

Вона пригадує, що їй тоді заздрили всі дівчата, особливо на 8 березня, бо завжди поверталася додому із букетами квітів.

Паралельно із роботою Стефанія Ярицька навчалася на вечірньому відділені в університеті нафти і газу. Разом із знаннями і досвідом жінка почала рухатися по кар’єрній драбині. Буквально через три роки роботи стала інженером-технологом, потім майстром, старшим майстром, начальником дільниці.

«Пам’ятаю, мене колись вчили, спершу як вимагати від працівників виконання роботи, мусиш сама добре її вивчити, щоби вміти пояснити, у разі необхідності відповісти на запитання чи вимагати виконання норми, знати наскільки це реально. Цієї поради дотримуюсь і досі. Зараз будемо працювати на новому проекті по виготовленню кабельної продукції для автомобілів «Шкода Рапід», то намагаюся вникнути у всі нюанси роботи», - розповідає Стефанія Ярицька.

Жінка збирає для себе команду. Каже, що з першого погляду видно, чи матиме хорошого працівника. Секрет, за її словами, у рухах претендента, якщо вони швидкі, то все неодмінно вийде.

«Коли людина з вулиці приходить, то звісно їй спочатку лячно, очі розбігаються. Проте ставимо її на простіше місце, де вона себе може проявити, а вже коли набирається досвіду, то переводимо на складніше», - каже Стефанія Петрівна.

За її словами, робота на заводі насправді не є складною, просто потрібна швидкість і добре сприйняття.